Чорнобиля гіркий полин

Весна… Найпрекрасніша пора року.

Пробуджується від сну природа, розплющує очі земля, усе оживає, зеленіє, розквітає.

П’янкі пахощі розносять абрикоси і вишні, милує око ніжно-рожевий цвіт яблуні.

Весна… Чорнобиль…

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, о першій годині 23 хвилини над IV реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я.

26 квітня учні та вчителі ОЗ «Малівська ЗОШ І – ІІІ ст.» зібралися, щоб згадати найстрашнішу катастрофу ХХ-го століття – аварію на Чорнобильській АЕС та висловити свою безмірну вдячність героям нашої Батьківщини, які ціною свого життя захистили світ від небувалої біди.

Чорною плямою на нашій блакитній планеті стала Чорнобильська катастрофа. 33 роки пройшло з тих пір. 33 роки смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, поля і ліси. 33 роки цвітом скорботи і суму зацвітають Чорнобильські сади.

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте, в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км. На вершині його утворилась світла куля, яка наче б засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згортається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо-вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь.

У ліквідації аварії брали участь 600 000 людей: пожежники та медики, військовослужбовці та персонал станції – вони виконували свій обов’язок, ризикуючи своїм здоров’ям та життям.

Всі ті, хто першими вийшли на лінію вогню, ступили у вируюче полум’я, в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

Про усі ці та інші події розповіли присутнім учні 9-го класу. Читали вірші, виконували пісні, схиляли голови перед героями і жертвами Чорнобильської катастрофи.

33 роки після аварії – спустошені міста,  села залишаються незаселеними. Жити на цій території не можна буде іще через 300-400 років. А для України час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву «два кольори часу».

Зруйновані села,  ні людського голосу, ні скрипу воза, що їде, ні голосу худоби у хліву. Не приведи, Господи, комусь іще пережити таке, коли прямо на очах твоїх руйнується роками налагоджене життя.

 Своїми спогадами про переселення із обжитих місць поділився Якимович Іван Олександрович, учитель ОЗ «Малівська ЗОШ І – ІІІ ст.»

Проходять роки, та біль Чорнобильської катастрофи ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.

Наша пам’ять і пам’ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому.

Урятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у Чорнобильському пеклі.

Якимович І.О.,

класний керівник 9-го класу

ОЗ «Малівська ЗОШ І – ІІІ ст.»